Не заради зиску у вигляді склянки води.
Навіть самодостатня і самостійна людина замислюється над тим, як зберегти добрі стосунки з дорослими дітьми та онуками. Не заради зиску у вигляді склянки води, а заради душевного спокою. Гірше не буває, якщо близькі люди ворогують чи байдужі один до одного, інформує Ukr.Media.
Є такий жарт:
"Не треба виховувати успішну дитину. Вони потім виростають, йдуть до психотерапевта і висувають претензії. Неуспішні діти потрапляють до в'язниці і прославляють матір."
Тема насправді серйозна і хвилює багатьох.
Одні батьки скаржаться, що їм не вистачає уваги, доросла дитина відокремилася і зовсім не цікавиться їхнім життям. Інші зіткнулися із протилежною проблемою: живуть під одним дахом і мріють роз'їхатися, характерами не сходяться.
Німецький психіатр Фредерік Соломон Перлз — основоположник гештальт-терапії, сам у юності воював із батьками і не визнавав їхнього авторитету. Прозріння про те, яких помилок припускаються люди у відносинах стало приходити до нього вже після отримання докторського ступеня.
Фредерік багато років присвятив вивченню розкриття людського потенціалу, взаємозв'язку голоду та агресії, особистих его-кордонів людини.
Одного разу журналіст запитав його: Чому ми любимо своїх батьків, але іноді у нас зовсім немає бажання спілкуватися з ними та бачитися? Перлз відповів:
"Ми любимо не конкретну людину, а теплоту у відносинах з нею. Її, у свою чергу, породжують якості цієї людини або її прагнення створити міцний зв'язок із вами. Рідні, зазвичай, дуже схожі в характері або доповнюють один одного".
Нам здається, що ми всім серцем любимо батька чи матір, але якщо ми стикаємося з тим, що батько поводитися нав'язливо або тисне своїм авторитетом, ми не можемо йому сказати: "Зараз ти поводишся огидно, але коли ти поводиться по-іншому, ти мені подобаєшся". Ми просто віддаляємось від нього.
В екзистенційній психіатрії використовується термін відчуження, відкидання.
Але відштовхнути батька від себе назавжди ми не можемо. Знову ж таки, не тому, що любимо, а тому, що людині як живому організму необхідний взаємообмін з іншими системами.
Виходить, що батькові потрібно вічно підлаштовуватися під настрої дитини, щоб їй подобається? Йому треба змінюватись на догоду своїй дитині?
«Добрими намірами вимощена дорога в пекло».
Будь-який намір змінитись призводить до протилежного результату. Батьки та діти борються один з одним за владу. Особистість поділяється на контролюючого та контрольованого. Цей внутрішній конфлікт ніколи не припиняється.
Помилка, яку допускають багато батьків
Фредерік Перлз дійшов висновку: для того, щоб відносини в союзі "батько і дитина" були гармонійними, потрібно дотримуватися правила: дати своїй дитині "дозріти" і відпустити її.
Не відштовхувати від себе раніше, поки їй потрібна ваша допомога та підтримка, але й не тримати біля себе, не приймати за дитину рішення, у той момент, коли вона уже сама здатна це робити.
Жодна природна тварина і жодна рослина не живе в умовах, які перешкоджають їх росту. Зрілість — це перехід від опори на оточуючих до опори на самого себе.
Немовля в утробі не може без підтримки матері: воно отримує від неї тепло, кисень та харчування. Але чи не зможе 30-річний чоловік прожити без її порад та наказів? Чи так потрібна 25-річній жінці ваша щоденна присутність поряд?
Дитина — не особиста власність. Це окремий індивід, якому ви повинні допомогти "дозріти": не виштовхувати з гнізда раніше часу і не послабити її гіперопікою. Будь-яка крайність руйнує стосунки.
Фредерік Перлз склав молитву, яку потрібно згадувати щоразу, коли ви спілкуєтеся зі своєю дитиною:
"Я — це Я, а Ти — це Ти.
Я зайнятий своєю справою, а Ти своєю.
Я в цьому світі не для того, щоб відповідати Твоїм очікуванням, а Ти не для того, щоб відповідати Моїм.
Якщо ми зустрілися і порозумілися — це чудово.
Якщо ні — цьому нема чим допомогти."
