Доказів любові велика кількість, але є одна важлива річ, без якої, вважаю, не буває справжньої любові.
Доказів любові велика кількість: повага, розуміння, підтримка, турбота і так далі. Але є одна важлива річ, без якої, вважаю, не буває справжньої любові, — це зустрічі, інформує Ukr.Media.
Пам'ятаєш, як у дитинстві ми радісно бігли до дверей, коли в них тільки повертався ключ? Ми зустрічали маму або тата, обіймали їх, раділи, що вони нарешті повернулися, заодно нишпорили в пакетах у пошуках смаколиків… Тому що батьків ми любимо більше за всіх на світі і щоразу щасливі, що можна знову чути їхні голоси, обіймати і цілувати в щоку.
Хоч ми й приходимо в це життя поодинці, кожного з нас дуже чекають і зустрічають: лікарі, акушери, мама, тато, рідні та близькі люди. Ми не народжуємося в якійсь там пустелі, не йдемо потім самі по собі з валізкою в руках.
Нас зустрічає вихователька в садочку, перша вчителька в школі, тримаючи табличку у формі кленового листочка з позначенням класу. Нас зустрічають друзі своїми усмішками і розмахуванням рук, побачивши здалеку.
Зустріч — це важливо. Це про любов.
Пам'ятаю, коли приїжджала на потязі з дитячого табору, то виглядала у вікно, де ж там на пероні мої батьки. Вони нас не впізнавали, оскільки всі діти з моря поверталися однаково засмаглими і схожими один на одного, але ми ж бачили їх ще за кілометр.
Дивишся, а вони стоять, переступаючи з ноги на ногу, тримають у руках пакетики з пиріжками і навіть квіточки. І відразу так тепло на душі, затишно. Люблять, значить! Приїхали, не кинули мене гинути на самоті перонів і життя загалом…
Якось я полетіла на відпочинок. Вирішила влаштувати собі подарунок на 8 Березня і побачити море. Мій хлопець працював і відпустку собі організувати не зміг. Але стосунки були спокійними, гарними, без скандалів і заборон. На заздрість усім.
Коханий знав, коли в мене зворотний рейс, але зустріти не обіцяв. Відразу зауважу, що це було наше перше 8 Березня і перше таке розставання на відпочинок. До цього всюди і завжди разом, як Шерочка з Машерочкою.
І ось я прилітаю назад. Паспортний контроль, стрічка валіз. Я з мільярдом пакунків екзотичних фруктів, подарунків для рідних і для коханого.
Сімка не ловить мережу, зарядка сідає. Але борт приземлився вчасно, тому хвилювань немає — ті, хто зустрічає, приїхали не дарма.
Проходжу до зали і прямую до виходу. Іду радісна, щаслива, чомусь з відчуттям, що мене зустрінуть. Бачу, як інші біжать обійматися з рідними, комусь дарують квіти, навколо багато радості й усмішок. А я сама.
З пакунками, як верблюд. І поглядом, що нишпорить по залі.
Вийшла на вулицю. Ледь-ледь зловила мережу, а там есемеска: «Виходь до п'ятнадцятого стовпа, я скоро приїду». І ніби немає причини для розладу, ніби ж приїхала людина. Майже приїхала.
Плентаюся до п'ятнадцятого стовпа, а дрібний крижаний дощик-сніг летить мерзенно за комір, колючки обпікають засмагле обличчя, ногам холодно, ще ці пакунки постійно валяться з рук…
Нарешті він під'їжджає. Усміхається. І я усміхаюся.
Їдемо, спілкуємося, сміємося. Виявляється, він заїхав перекусити і втратив лік часу, тому затримався.
Дивно, однак. Але всередині в мене чомусь сум. А квіти не подарував — це я вже через час з'ясувала, тому що 8 Березня давно скінчилося. Я не прошу, щоб мені постійно дарували квіти. Але, чого приховувати, хотілося, щоб теж зустріли ось так, виглядаючи в натовпі, з букетиком. Тим більше раз уже приїхав.
Я влаштувала опитування серед знайомих. Усі чоловіки зазначили, що їм дуже подобається, коли в момент повернення додому біля дверей їх зустрічають кохані жінки. Дівчата майже всі теж відповіли, що зустрічають своїх чоловіків, коли відчиняються двері. Це настільки норма, що багато хто й не звертав уваги на цю дію, поки я не причепилася з розпитуваннями. Про вокзали та аеропорти практично всі чоловіки сказали: «Це ж святе! Звісно, зустрічаю, інакше як же вона без мене-то? Я ж люблю, та й мало що!»
Один хлопець чесно сказав, що йому не вистачає таких зустрічалок. Без них йому незатишно і здається, ніби він нікому не потрібен по-справжньому. Мовляв, усіх зустрічають дружини, а його ні. А його дружина в окремій бесіді розповіла, що не вважає за потрібне зриватися з місця й відриватися від справ. «Що він маленький, чи що, не знає, де коридор і де кімнати?»
Так, не сперечаюся, сім'ї різні бувають і стосунки теж. Але сидіти вдома на дивані, десь перекушувати або взагалі проспати момент прильоту — це якось холодно, несправжньо, мабуть…
Багато хто зараз почне казати щось на кшталт: «Та годі тобі, дитячий садок, чи що? Скільки тобі років? Все це дурниця. Подумаєш, не зустрів! Головне, щоб зарплату приносив, не пив і рукастий був».
Так, це головне. Природно. Однак є ще багато іншого головного.
Зустрічі дуже важливі. Момент, коли зустрічаєшся очима з людиною, яка примчала за тобою незважаючи ні на що, безцінний. Це як у дитинстві: значить, тебе люблять, тебе не кинули одну в цій величезній залі, у величезному житті! Значить, ти важлива і дуже дорога.
Відсутність зустрічі можна пережити, звісно. Можна викликати таксі, доїхати до дому на оленях, попросити друзів, які знайдуть час. Але все одно, як не крути, кожна з нас завжди дуже чекає і мріє, щоб її теж зустрів коханий. Щоб не довелося йти з натягнутою усмішкою і гордо піднятою головою повз інших, кого зустріли, і вдавати, ніби це нормально і так і має бути.
Був час, коли моя мама працювала допізна. Дорога проходила через не найосвітленіше місце і не через центр міста. Зима, сніг, дев'яності. Ми з татом брали санки, я всідалася, як принцеса на перину — і вперед, зустрічати нашу маму.
Мама з'являлася на прохідній, махала нам руками і сміялася. З нею виходила жінка, її колега, і завжди йшла з нами до нашого дому, а потім уже у свій бік.
Теревенила, пригощала цукерками, розповідала про сім'ю.
А мені завжди було цікаво, чому її не зустрічає чоловік. Дитина ж, не розуміла, що такі запитання не можна ставити. Відповідала вона приблизно так: «Він зайнятий, на роботі».
Потім-то я з'ясувала, що він телевізор дивиться — там дуже важливі передачі. Знає, що ми з татом завжди їх зустрічаємо. Чого трудитися?
Мені так було шкода цю жінку. Адже раніше не було телефонів, мама могла захворіти і не прийти на роботу. Відповідно, ми ввечері не приходили їх зустрічати. Виходить, вона мала сама йти отак у темряві? Катастрофа.
Для мене завжди було важливо, щоб мене зустрічали. Так я розумію, що справді потрібна тут, зараз, у цьому місці, цим людям, цій людині.
Аеропорти, вокзали, двері вашої квартири або будинку — це святе. Це точно про любов.
Якби я була чоловіком і кохана мені навіть двісті разів сказала не приїжджати і не зустрічати її в аеропорту, я б все одно приїхала з квітами і чекала. Тому що така от я людина, яка любить дуже.
Як показує практика, саме ті, хто не зустрічають, потім узагалі розпускаються по життю і нічого не роблять, мовляв, сама все без мене чудово вмієш.
